Еллі Фінч живе у Великої Британії та має диплом аспірантки з інтегративного консультування та психотерапії Університету Східного Лондона. Вона є акредитованою зареєстрованою членкинею Британської асоціації консультантів і психотерапевтів (BACP), професійною членкинею Асоціації консультування і терапії онлайн (ACTO), зареєстрованою членкинею Асоціації соціальної роботи в Англії (Social Work England )та авторкою магістерської дисертації про залучення дітей і молоді до онлайн-послуг у сфері психічного здоров’я.
Еллі має власну приватну практику, працює з дітьми, молоддю, батьками та сім’ями. Вона розробила інноваційний онлайн-сервіс, який залучає дітей до консультування за допомогою таких відеоігор, як Minecraft. Еллі надає консультації та проводить тренінги для фахівців та організацій, які бажають використовувати відеоігри у своїй практиці. Наразі вона працює над створенням соціального підприємства щоби навчати інших фахівців використовувати відеоігри в терапевтичних цілях.
Ви можете дізнатися більше про досвід та роботу Еллі на її сайті: elliefinch.co.uk
О: По-перше, я хочу пояснити, чому вважаю, що дослідження терапевтичного потенціалу відеоігор та цифрових інструментів є важливим для України, але для цього мені доведеться говорити про важкі речі.
З моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну і початку війни, що триває, українці постійно стикаються зі смертю близьких, постійною загрозою для свого життя, розпадом сімей, втратою домівок, майна, роботи. Тисячі українців, включаючи неповнолітніх, були депортовані, піддані тортурам, моральному та сексуальному насильству з боку російських окупантів. За даними ВООЗ, кожен четвертий українець ризикує отримати серйозні психічні розлади через російську війну.
Мільйони українців (переважно жінки з дітьми) були змушені переїхати до інших країн, де вони часто опиняються на самоті та не можуть отримати психологічну допомогу рідною мовою.
Кількість людей з інвалідністю в Україні стрімко зростає і продовжуватиме зростати (Україна має один з найвищих показників жертв серед цивільного населення від мін у світі). Ці люди часто опиняються буквально замкненими у власних (або тимчасових) домівках.
За цих обставин далеко не всі українці, які потребують психологічної допомоги, мають можливість особисто відвідати фахівця з психічного здоров’я. Тому онлайн-консультування, у тому числі відеоігри та інші цифрові інструменти як засоби терапії можуть бути корисними для фахівців з психічного здоров’я, особливо в роботі з дітьми. Але психологічне консультування з використанням відеоігор є абсолютно новим для України.
Тож я хотів би почати з питання: як ви почали використовувати відеоігри у психологічному консультуванні? Як я розумію, у Великій Британії це теж було чимось новим?
Е: Дякую, Алекс, мене звати Елі Фінч, я працюю консультантом у Великої Британії. Я працюю з дітьми та молоддю. Я також працюю з батьками, — як з окремими особами, так і з парами, — і працюю з сім’ями. Я використовую Minecraft з усіма ними й це може працювати дуже добре.
У 2012 році я писала свою магістерську роботу про залучення молоді до онлайн-послуг з охорони психічного здоров’я, і тоді ж, у 2012 році, у мене виникла ідея використовувати Minecraft. Я навіть збиралася розпочати пілотний проєкт, але у мене народилася перша дитина, і у неї виникли певні проблеми зі здоров’ям, тож цю ідею було притримано поки не стався Covid-19.
У березні 2020 року я працювала у консультаційній службі для молоді, і раптом нам усім довелося почати працювати онлайн. Саме тоді я зрозуміла, що використання Minecraft пасуватиме добре щоб залучати деяких з тих молодих людей, яким не підходило консультування онлайн. Знаєте, ці дві маленькі коробочки на екрані під час відеодзвінка просто не працювали для них. Тож я почала шукати інформацію в Інтернеті та соціальних мережах, щоб дізнатися, чи хтось ще використовує відеоігри у такий спосіб у терапії. І я з’ясувала, що є терапевти, які використовують відеоігри, а також є інші види так званої “гік-терапії”; терапевти, які використовують у своїй роботі альтернативні ресурси, такі як аніме, кіно, рольові ігри, але також і відеоігри.
Я організувала супервізійну групу колег-консультантів, які працювали разом у такий самий спосіб (використовуючи відеоігри). Я організувала цю групу з професіоналами з Великої Британії та США: ми використовували відеоігри в терапевтичних цілях та вчились один в одного. Завдяки цьому я вчилась на власній практиці й зростала разом з іншими фахівцями. В той самий час деякі люди у Великобританії також цим зацікавилися, і коли я почала розповідати про те, як працюю, вони захотіли дізнатися більше й використовувати це самі. Відтоді я навчаю інших фахівців використовувати відеоігри, такі як Minecraft, у терапевтичних цілях.
Яких клієнтів приваблюють відеоігри в консультуванні та які їхні найпоширеніші проблеми?
Я б сказала, що все це дуже по-різному, бо, я не знаю, чи знаєте ви (але, можливо, деякі з читачів не знають)… майже половина населення світу — геймери. Це дійсно величезна цифра, близько трьох мільярдів людей так чи інакше грають у ті, чи інші ігри. Існує безліч видів відеоігор. Minecraft називають грою-пісочницею, що означає, що ви перебуваєте у відкритому творчому просторі: ви не проходите рівні, як у Sonic the Hedgehog чи Mario, не граєте у шутер, як у Fortnite або щось подібне. Ви у творчій грі-пісочниці, а я люблю використовувати ігри-пісочниці в терапевтичних цілях.
Усі види відеоігор можна використовувати з терапевтичною метою, але я використовую саме Minecraft, бо дуже люблю його в цьому сенсі. Оскільки так багато людей цікавляться іграми, ви можете знайти людей з різним досвідом, з різними викликами та проблемами, і вони можуть прийти на консультацію і можуть бути зацікавлені у використанні відеоігор під час консультацій.
У своїй приватній практиці я переконалася, що цей спосіб дійсно добре працює щоби створити терапевтичний простір, що заохочує до співпраці та є доступним (accessible space — простір, доступний для всіх, у тому числі для людей з інвалідністю та нейровідмінних людей — авт.)
Я працюю з багатьма підлітками від 12 до 16 років, особливо з нейровідмінними дітьми та молодими людьми, які можуть відчувати соціальну тривогу або депресію, а традиційні консультаційні послуги для них недоступні. І те, що ми робимо з Minecraft, це зокрема створюємо простір, в якому діти перебувають у своїй зоні комфорту, у грі, яку вони знають і люблять.
Як виглядає ваша терапевтична сесія?
Ну, я з самого початку переконуюся, що мої клієнти знають, чого очікувати від сесій. Бо це, можливо, дуже відрізнятиметься від того, як вони грають самі чи з друзями. Тому я хочу переконатися, що мої клієнти розуміють, що та як саме ми будем робити, та не розчаруються. Наприклад, вони вже могли звикнути грати у відеогру у певний спосіб, тому що роблять це на дозвіллі.
Зазвичай я запитую, в якому світі хотів би працювати мій клієнт. У Minecraft можна створювати безліч різних типів світів: це може бути світ пустелі чи джунглів. Ваш клієнт може уявляти, який світ хоче, а може й не уявляти. Можливо, він хоче, щоб світ був плоским і рівним, а не з деревами, водою та іншим. Але у будь-якому випадку мені подобається створювати обмежений простір. Якщо це світ, де багато дерев і тому подібного, я створюю острівний світ, щоб він мав своєрідні кордони навколо місця, в якому ми будемо працювати з клієнтом, тому що світи Minecraft дуже, дуже великі! Я думаю, що вони десь у 8 разів більші за щось — за масштабом. (Еллі має на увазі, що світ Minecraft у 8 разів більший за Землю — авт.) Приголомшливо, чи не так? І якщо це дуже простий плаский світ, я можу зробити стіну для клієнтів, щоб вони мали обгороджений простір, наче пісочницю, зі стіною по всьому периметру. І ми “заспаунимося”, тобто з’явимося у світі гри всередині цього обгородженого простору, щоб той був, у хорошому сенсі, стримувальним.
Потім я зазвичай прошу своїх клієнтів створити Безпечне Місце у своєму світі. У цьому світі є тільки я і вони, якщо ж ми хочемо запросити ще когось, то це вже з їхнього дозволу. Це добре і безпечно, і їм потрібно створити Безпечне Місце у цьому світі у власний спосіб. Іноді клієнт може створити будинок або замок, або базу в печері, або щось під водою. І те, що саме вони створюють, і те, як саме вони створюють це Безпечне Місце (клієнти можуть робити це самостійно, а можуть запросити мене допомогти їм), говорить мені багато про них, про те, де вони знаходяться, і про те, через що вони, можливо, проходять. А потім ми можемо повертатися до цього Безпечного Місця протягом сесії, якщо ми хочемо, щоб воно стало для нас таким собі “місцем заземлення” (grounded place — авт.).
У мене є низка розроблених мною вправ, які я можу використовувати, але також ми можемо проводити багато вільних недирективних ігор, де у клієнтів може бути багато ідей щодо того, чим вони хочуть займатися. Вони можуть захотіти пограти в Режимі Виживання або у Творчому Режимі, пограти в хованки або побудувати щось конкретне — залежно від їхніх бажань. А з сім’єю я можу бути більш директивною і пропонувати більше завдань, які члени сім’ї можуть виконувати разом, а я просто спостерігатиму. Сімейна робота більш схожа на те, як я практикую. Але тут дуже багато гнучкості: залежно від того, чого ви хочете як практик, який ваш терапевтичний підхід та що потрібно вашим клієнтам.
Прикладом такої вправи є “Родинне дерево”. Я прошу моїх клієнтів вибрати зі свого інвентарю блок або предмет, який, на їхню думку, представляє їх особисто, і прошу їх розмістити його на дереві. Потім я прошу їх вибрати по одному блоку або предмету для членів своєї сім’ї й також розмістити їх на дереві. Блоки, які вони обирають, і місця, в яких вони розміщують їх на дереві, можуть багато чого розповісти мені про клієнта і його ситуацію. Це також призводить до цікавих розмов.
Я був зворушений історією Роберта, що намагається осмислити втрату члена родини, яку ви розповіли у своїй статті для BACP. Я також читав у вашому блозі, що ви підготували групу консультантів у хоспісі KEMP у Кіддермінстері, Великобританія, які збираються інтегрувати Minecraft у свою роботу для підтримки дітей та молоді, які пережили важку втрату. Чи могли б ви розповісти більше про власний досвід роботи з дітьми, які втратили близьких? (Можливо, поради, цінні уроки або просто ваші думки на цю тему).
Я думаю, що Minecraft дуже добре підходить для того, щоб бути експресивним і, можливо, катарсичним простором для самовираження. Але є речі, які слід враховувати щоби переконатися, що ви все робите таким чином, щоб не завдати травми або повторної травми дітям і молодим людям, з якими працюєте.
Приміром, я вже згадувала, що працюю в Minecraft із різними біомами або місцевостями (українські гравці можуть називати це “террейни” від англ. terrain — авт.). Ви можете виявити, що деякі з цих місцевостей — чи деякі з особливостей цього світу — можуть бути тригером для молодих людей, з якими ви працюєте. І вам, можливо, дійсно варто спитати у ваших клієнтів, чого вони потребують, бо вони можуть знати це — свідомо чи несвідомо. Наприклад, їм може бути потрібен дуже простий плаский світ, де немає печер чи гір, які можуть сильно лякати через клаустрофобію чи страх висоти. Тож просто подумайте про ландшафт, якого ваш клієнт потребує, і ви можете створити це для нього в Minecraft, це дуже гарна річ. Але ці ігрові елементи (приміром, печери й гори) можуть бути корисними, тож можна обговорити їх із клієнтами.
І ще один важливий елемент Minecraft, про який варто знати, коли ви працюєте з дітьми, що пережили втрату, це те, що ви можете грати у Творчому Режимі, де ви не здатні померти. Ви можете літати, плавати не тонучи, і всі ресурси у вас під рукою. Але ви також можете грати в так званому Режимі Виживання, і це виглядає саме так, як звучить. У Виживанні ви маєте здобувати ресурси, будувати укриття, битися з монстрами, щоб вижити, і там ви можете померти. І це те, про що варто пам’ятати, коли ви працюєте з втратою.
У грі також є предмети, що надають захист, наприклад, зілля. Є навіть предмет, який називається Тотем Безсмертя — якщо ти тримаєш його в руках, то ти не можеш померти. Це можуть бути дуже потужні та значущі речі для дитини, яка пережила втрату.
І я перерахувала лише деякі особливості Minecraft, які, на мою думку, можуть бути корисними або над якими варто замислитися, коли ви працюєте з дітьми, що пережили втрату.
Чи працювали ви коли-небудь з людьми з інвалідністю, використовуючи відеоігри? І якщо так, чи могли б ви поділитися з нами своїм досвідом? На жаль, в Україні дуже багато дітей з інвалідністю через війну, тому для нас це важливо.
Так, я працювала з багатьма нейровідмінними дітьми, молодими людьми та дорослими, які зацікавлені у використанні відеоігор під час сесій. Я думаю, що багатьох нейродивергентів природно приваблюють ігри на кшталт Minecraft через наявність таких елементів, як правила і структура, а також через наявність певної гнучкості.
Якщо ж говорити про фізичну інвалідність, то я б сказала, що багато людей з інвалідністю використовують такі ігри, як SIMS та Second Life, щоб взаємодіяти з іншими людьми, а також ділитися своїм досвідом щодо інвалідності та доступності (accessibility).
І я думаю, що Minecraft може зробити більше для репрезентації інвалідності завдяки інструментам, які ви маєте для створення зовнішності вашого персонажа, і я впевнена, що вони подумають про це і включать це з часом. Я думаю, що в іграх має бути більша репрезентація інвалідності. Але я також думаю про те, як хтось має можливість звільнитися від своєї інвалідності у грі, що також може надати сил.
А ще, я не знаю, чи ви стикалися з адаптивними контролерами, які існують зараз? Так от, Xbox випустили адаптивний контролер, який може працювати з Xbox. Тому, якщо ви граєте в Minecraft на Xbox, це може бути корисним інструментом, якщо через інвалідність вам потрібно щось, що допоможе користуватися контролером.
У своїй статті для Counselling Directory ви згадували книгу “Хлопчик, зроблений з блоків” (“A Boy Made of Blocks”) Кіта Стюарта (Keith Stewart) про батька, який намагається налагодити стосунки зі своїм маленьким сином-аутистом за допомогою Minecraft. З книги “Цифрова ігрова терапія. Посібник клініциста з комфорту та компетентності” (Digital Play Therapy. A Clinician’s Guide to Comfort and Competence) Джессіки Стоун (Jessica Stone) (Routledge, 2022) я дізнався, що існує дуже багато аутичних людей, яким подобається Minecraft, і багато серверів, подібних до Autcraft. Я також бачив вашу презентацію на 4-й Конференції з аутизму та системної практики у 2023 році. Чи не могли б ви розповісти нам більше про ваш досвід роботи з аутичними людьми у Minecraft?
Більшість моїх клієнтів є нейровідмінними, аутистами або з діагнозом СДУГ, серед них багато дітей та молоді, а також дорослі пари та сім’ї, з якими я працюю. Зазвичай один або кілька членів сімей і пар, з якими я працюю, є нейровідмінними.
Я думаю, що консультування через таку гру, як Minecraft, є дуже привабливим для нейровідмінних людей. Просто використовуючи цей ресурс, ви створюєте доступний, потенційно дуже доступний простір для нейровідмінних клієнтів, включаючи аутичних людей. І я думаю, що це пов’язано з тим, що Minecraft має ці певні правила та структуру у грі, але тут так багато гнучкості та творчості, і я думаю, що це приваблює нейровідмінні уми.
А ще в грі можна помилятися, це нормально! Ви можете щось зламати або підірвати, і це нормально. Ви навіть можете зберігати копії свого світу і повертатися в попередній світ, якщо захочете. Крім того, у Minecraft є багато можливостей для кодування та творчості, а також для використання його на кшталт “я збираюся пережити ніч, битися з монстрами та убезпечитись”. Існує так багато різних способів використання гри, що, на мою думку, вона задовольняє багато різних інтересів, які можуть мати нейровідмінні люди. І я думаю, що вона також може допомогти зменшити тривожність і може бути використана для усвідомленого зменшення тривожності. Я маю на увазі, наприклад, що мені дуже подобається спостерігати захід або схід сонця в Minecraft. У вас може бути такий момент, коли ви не зможете вийти на вулицю в реальному житті, але ви можете бути в грі і відчувати щось на кшталт природного денного циклу, і я думаю, що це може бути дуже заспокійливим.
Як ви оцінюєте ризики та страхи, пов’язані з відеоіграми (які дуже турбують батьків), такі, як залежність від відеоігор, насильство або агресивна поведінка, малорухливий спосіб життя або неможливість спілкуватися з “реальними” людьми через захоплення відеоіграми?
Мені подобається, що ви взяли слово “реальний” в лапки. Тому що насправді, я думаю, ви знаєте, що люди спілкуються з реальними людьми у відеоіграх, і я думаю, що іноді батьки можуть бути здивовані тим фактом, що їхні діти мають реальний зв’язок з друзями та, в моєму випадку, зі своїм терапевтом через відеоігри.
Є дослідниця психічного здоров’я, докторка Наталі Койл (Natalie Coyle), і вона пише про те, що ми не говоримо, що депресивна людина, яка проводить весь день у ліжку, залежна від свого ліжка, чи не так? Ми говоримо: “у неї депресія”, і це те, що вона робить, щоб впоратися зі своєю депресією. Але чому ми говоримо, що люди, які, можливо, використовують відеоігри як копінговий механізм або як спосіб виражати свої проблеми з психічним здоров’ям, є залежними від відеоігор? Можливо, це просто їхній шлях подолання труднощів, чи не так? І саме тому вони можуть користуватися цим забагато або у спосіб, що виглядає дещо екстремальним. Мені дуже подобається цей інший погляд на залежність та відеоігри, і я вважаю його дуже корисним.
Ось посилання, де докторка Койл пише про цю концепцію щодо ліжка. Тоді як дослідниця докторка Келлі Данлап (Kelli Dunlap) привернула мою увагу до цієї концепції.
Інша клініцистка і дослідниця, яка добре пише на цю тему, — Кетрін Кніббс (Catherine Knibbs). У книзі “Діти, технології та здоровий розвиток: Як допомогти дітям бути в безпеці та розвиватися в Інтернеті” (Children, Technology and Healthy Development. How to Help Kids be Safe and Thrive Online, Routledge, 2021) вона пише про екрани та прив’язаність у зв’язку з дітьми та психічним здоров’ям. Я б дуже рекомендувала прочитати цю книгу, оскільки вона дає збалансоване і вдумливе розуміння того, як орієнтуватися в онлайн-світі з огляду на безпеку дітей.
Мені подобається, як професійні кіберспортсмени говорять про необхідність піклуватися про своє тіло, добре харчуватися, робити перерви тощо, оскільки ваше тіло — це ваш інструмент для того, щоб мати можливість грати у відеоігри. Я думаю, що таке мислення може допомогти дітям та молоді створити здоровий спосіб життя, частиною якого є відеоігри.
Відеоігри, особливо з часів Ковіду, стали для багатьох людей способом проводити дозвілля та спілкуватись. Батькам іноді важко дивитися на відеоігри у такий спосіб, бо вони самі можуть не використовувати їх так. Та може бути дуже корисним підтримувати батьків у баченні позитивних сторін ігор у житті їхніх дітей.
Мені пощастило, бо я маю приватну практику, тому батьки, які приходять до мене за підтримкою зі своїми дітьми, вже бачать цінність використання відеоігор, тож мені не потрібно робити багато, щоб показати їм переваги. Однак, якщо ви працюєте в організації, це може бути дуже новою ідеєю для деяких колег.
Я думаю, що допомагаючи батькам побачити, що їхні діти мають реальні, значущі стосунки в іграх, ви повинні думати й про безпеку та захист дітей на цих онлайн-просторах (і я використовую Minecraft Education, версію Minecraft, яку Microsoft розробив для використання в школах). Але якщо ви добре про це подбаєте та будете впевнені, що діти грають з людьми, що не становлять для них небезпеки, тоді діти матимуть справжні стосунки зі справжніми друзями.
Що б ви порадили українським фахівцям з психічного здоров’я, які хочуть спробувати Minecraft або інші відеоігри в психологічному консультуванні?
Я б сказала, що використання відеоігор може бути дуже корисним для підтримки українських дітей та дорослих, які були травмовані та розкидані по всьому світу війною. Алекс, ви говорили зі мною про те, як ви бачите, що це може допомогти дітям, які можуть отримати терапію рідною мовою лише в Інтернеті. Надання їм такого дійсно доступного і цікавого простору, як Minecraft, для проходження терапії з україномовним консультантом або психологом може бути дуже корисним. Ігри-пісочниці, такі як Minecraft, є неймовірно експресивним простором для вираження почуттів, які можна побачити та дослідити з терапевтом.
Дуже важливо пройти відповідне навчання з використання відеоігор, щоб гарантувати, що ви працюєте компетентно та безпечно. Наприклад, з огляду на безпеку ваших клієнтів, ви не повинні спілкуватися безпосередньо у грі, тому використовуйте безпечну відеоплатформу (або телефон), яка, як ви знаєте, забезпечує безпеку, необхідну для того, щоб ваш клієнт міг вільно розповісти про те, що він відчуває. Я не рекомендую вам використовувати внутрішньоігровий чат або щось подібне.
І вам потрібно знати місцезнаходження ігрових серверів, оскільки дані або світ гри можуть зберігатися на сервері, який знаходиться за межами країни, в якій, можливо, ви працюєте як терапевт, або в якій перебуває клієнт. Вам потрібно переконатися, що ви знаєте, де знаходяться ці сервери, і повідомити цю інформацію своїм клієнтам та отримати їхню інформовану згоду на обробку їхніх даних. Оскільки відеоігри не призначені для використання фахівцями з психічного здоров’я, ми повинні бути особливо обережними щодо цього. Наприклад, Minecraft не створений для терапевтів, але ми використовуємо його, і він може бути дійсно ефективним. Отже, важливо переконатися, що ви працюєте безпечно в цьому середовищі і що ви та ваші клієнти розумієте ризики.
Крім того, ви можете подумати про щось подібне до мого досвіду: створити супервізійну групу з іншими фахівцями, які використовують відеоігри, щоби обмінюватися інформацією про безпеку та іншими ідеями. Або ви можете розглянути можливість супервізуватися чи навчатися у когось, хто сам використовує відеоігри в терапевтичних цілях.
Я хочу дуже подякувати вам за цю розмову. І я хочу подякувати британському народу за підтримку України. І я сподіваюся, що незабаром британські та українські діти зможуть грати разом у більш безпечному та мирному світі.
Так, абсолютно. Дякую, Алекс.
Дякую, Еллі!
