Стюарт Дункан, веб-розробник з Тіммінса, Канада, засновник Autcraft, першого і найбільшого у світі сервера для нейрорізноманітних дітей. Стюарт заснував Autcraft у 2013 році після того, як його синові діагностували аутизм. Він створив сервер, щоб такі діти могли грати з іншими не наражаючись на знущання чи дискримінацію. Але на Autcraft можуть грати і нейрорізноманітні дорослі, а також їхні друзі чи родичі. У грудні 2023 року на сервері було понад 17 тисяч гравців, внесених до білого списку. Autcraft неодноразово ставав предметом досліджень науковців, а Стюарт виступав з доповідями на таких конференціях, як TED. На сервері Стюарт відомий як AutismFather. [1]
Ми винагороджуємо гравців за дружбу
Через російську війну, українські діти стали більш вразливими, самотніми та травмованими. Ми також маємо мільйони українських дітей-біженців у різних країнах. І відеоігри важливі, бо одним з наслідків всього цього є те, що діти проводять більше часу в Інтернеті та граючи.
Тож я шукаю приклади того, як можна використати відеоігри на благо. І я вважаю, що Autcraft — найяскравіший приклад, наче сверхнова зірка.
Я не працюю з людьми з аутизмом, і, звісно, не можу уявити, як діти та дорослі з аутизмом можуть страждати через війну. Але я б дуже хотів, щоб українські фахівці, які працюють з аутичними дітьми, та батьки цих дітей, дізналися про ваш досвід більше.
Насамперед я маю стисло пояснити нашим читачам, що ж таке Minecraft-сервер. Це ігровий простір, де діти можуть збиратися разом щоб будувати щось (як з Lego, але онлайн) і, власне, грати. На сервері є адміністратори, які стежать, щоб все було добре. І я був вражений тим, як це відбувається на Autcraft. «Тебе помічають лише тоді, коли ти щось робиш не так», — пишете ви у пості на Linkedin.
Я процитую: «Новий член моєї спільноти сповнений тривоги і дуже боїться потрапити в неприємності. Побачивши появу адміністратора (людини, що має владу), він відразу відчув почуття паніки, проголосивши: «Тебе помічають тільки тоді, коли ти робиш щось погане».
Та потім ви кажете: «Я радий повідомити, що ця людина дізнається, що це не завжди так. Це те, що ми робимо інакше в моїй спільноті».
Скажіть, будь, ласка, як це працює на Autcraft?
На багатьох серверах, коли гравці гніваються, роблять щось не так, створюють проблеми чи роблять щось всупереч правилам, їх помічають. І вони знають, що їх помічають. Бо якщо їх покарають, то, як правило, просто забанять. Персонал не хоче мати справу з проблемою, вони просто банять їх.
На нашому сервері ми розмовляємо з гравцями і допомагаємо їм зрозуміти, що вони зробили неправильно і що вони можуть зробити краще.
І ми робимо це, тому що ми постійно моніторимо сервер. Певний час спостерігаю я, у мене є адміністратори в США, що дивляться певний час, у мене є адміністратори у Великій Британії, в Англії та Уельсі, обидва теж дивляться певний час.
Таким чином, у нас є люди в різних часових поясах, які спостерігають за сервером в різний час. Ми не завжди можемо грати з людьми (але намагаємося), та навіть якщо ми не можемо грати, то все одно дивимося.
Ми моніторимо і бачимо все, що відбувається. Це означає і погане, і хороше. Тож ми спостерігаємо за людьми, що роблять хороші речі. Наприклад, пропонують екскурсію новому гравцеві. Або копають з кимось, кому самотньо. Комусь самотньо, і він чи вона думає: “Хто б хотів допомогти мені побудувати будинок?” “Хто б хотів пограти в мінігру або в хованки?” Хто запропонує піти й пограти?
Але ми не тільки спостерігаємо, ми заохочуємо гравців повідомляти одне про одного. У кожній грі та на кожному вебсайті є функція повідомлення (report). Але її призначення завжди — це повідомити про погане (наприклад, коли хтось каже щось расистське чи ненависницьке). Ми заохочуємо гравців на сервері повідомляти про те хороше, що роблять інші. Ми бачимо, як хтось говорить: «Я, я самотній, мені нудно, мені потрібно з кимось пограти, хто-небудь прийде і пограє зі мною?!». І ми також бачимо того, хто підійде і скаже: «Я пограю з тобою, що ти хочеш робити?!»
І ми занотовуємо це, тому вони отримують винагороду.
І ми також заохочуємо всіх повідомляти про хороші вчинки, які вони зробили, щоб переконатися, що ми нічого не пропустили.
І ми заохочуємо їх постійно робити це у житті.
У цих дітей це майже як травматична реакція: постійний страх, що якщо вони щось роблять, нікому не буде до цього діла, поки це не виявиться помилкою. Це може бути навіть щось незначне, але на них можуть донести, і вони можуть отримати на горіхи, тому вони просто намагаються не висовуватися.
І ми помітили, що багато гравців більше говорять про себе, стають більш впевнені у собі, і хочуть більше допомагати. Бо вони знають, що люди, які їх оточують, помітять ці добрі вчинки і повідомлять про це, і вони можуть бути винагороджені.
На нашому сервері ми нагороджуємо гравців за хорошу поведінку, за допомогу, за дружбу.
Ми не нагороджуємо людей за перемоги або за бійки. Ми не нагороджуємо людей за їхні навички. Ми нагороджуємо їх залежно від кількості таких повідомлень. І ми бачимо, що це заохочує кожного бути ще кращою людиною, ніж він був. Тому що він номер один, він не боїться неприємностей, на нього не донесуть за те, що він зробив щось погане. І він знає, що може отримати винагороду, якщо його «спіймають» на тому, що він робить достатньо хороші вчинки.
Я думаю, це чудово! І мені також цікаво: як ви знаходите адміністраторів?
На більшості Minecraft серверів є сторінка, де можна подати заявку. І ви розповідаєте, скільки років граєте у Minecraft, на яких серверах були адміністратором, якими інструментами володієте і таке інше.
На Autcraft я не можу робити так. І я заохочую інші сервери слідувати моєму прикладу. Що я роблю, так це дивлюся, як люди будуть ставитися до дітей на сервері. Я кажу «діти», та маю на увазі навіть дорослих, всіх. Я хочу побачити, як ви будете вирішувати суперечки. Що ви робитимете, коли хтось буде гніватися чи матиме мелтдаун. Я хочу побачити, як ви впораєтеся з тим, хто заманює іншого гравця в пастку заради забави (чи робить щось, що може засмутити іншого, але не бажаючи йому зла). Як ви з цим впораєтесь?!
Я маю побачити вас у багатьох ситуаціях. Можливо, протягом місяців — навіть років. Щоби переконатися, що ви маєте терпіння, співчуття і повагу. Що ви будете належним чином ставитись до дітей, і зможете розв’язувати суперечки. І що ви можете робити все це, не користуючись адмін-командами — коли можна просто вимкнути звук у гравця, заборонити, забанити. Не маючи цих можливостей, як ви впораєтеся?!
І якщо ви впораєтеся і будете здатні допомогти цим дітям, я запрошу вас у команду. Я підійду і спитаю, чи хочете ви робити щось більше (як адміністратор або помічник — у мене є різні рівні). Я прошу вас стати частиною моєї команди, коли знаю, що ви будете добре ставитися до дітей, а це вимагає часу. Тож я не приймаю звичайні заявки.
Майнкрафт кумедний. Тому всі думають, що це просто відеогра. Тож люди ставляться так до неї, і вони візьмуть кого завгодно. Але якби це був дитячий садок або кабінет психолога, ви б не взяли з вулиці когось, хто просто сказав би: «Гей, давай я подбаю про цих дітей замість тебе, щоби ти міг відпочити». Ні, ви хочете бути впевненими, що ця людина зробить роботу належним чином. Єдиний спосіб зробити це, особливо на Minecraft-сервері, коли ви зустрічаєте незнайомців, — це не дивитися на їхню кваліфікацію чи освіту. Тому вам доведеться спостерігати за ними деякий час.
Якщо не помиляюся, то Autcraft вже існує 13 років? Я думаю, багато з ваших юних гравців подорослішали. А чи ви чули від цих дорослих про те, як Autcraft вплинув на їхнє життя?
Я чув це від багатьох. І це дивно, бо я відчуваю себе дуже старим щоразу, коли дитина повертається дорослим.
У нас нещодавно був один такий хлопець. Він почав грати у 14 років. Він був розумник, розповідав мені, як керувати сервером. Та він був гарною дитиною. Він грав кілька років, а потім зник (і він не переніс свій акаунт з Java на Microsoft, тож довелося створювати новий).
І цього року він повернувся з новим акаунтом. Він сказав: «Я хочу повернутися на сервер, я сумую за ним». Тож ми перенесли все, що потрібно, і він повернувся. Я запитав, як його справи. Він відповів: «Я одружився. Мені 21 рік, минуло сім років, і я одружений, закінчив школу і все таке, маю хорошу роботу і дуже щасливий». І у нього знову з’явився час, і він просто хотів повернутися додому, він хотів повернутися туди, де він відчував себе в безпеці в дитинстві і де він багато чому навчився. Він був такий щасливий повернутися і побачити всі оці давні речі, побачити все, що нагадувало йому про його юність семирічної давнини.
У мене був ще гравець, який приєднався до нас у 2013 році, ще від початку. Звісно, що він був юним. І повернувся у 2021-му, через сім років. Усе теж саме. Він приєднався до сервера якраз перед старшою школою, десь у 8 чи 9 класі. Тому, як і слід було очікувати, дуже нервував і боявся старшої школи. На сервері ми допомагали йому і цим, і він говорив з нами, коли мав великий стрес. А потім він теж був зайнятий, бо після школи був коледж та університет. І він зник. І він повернувся у 2021 році на Різдво. Він повернувся, щоб відсвяткувати Різдво, але також написав мені повідомлення. І він сказав: «Послухайте, ви допомогли мені пережити дуже, дуже важкі часи, навчили мене бути другом і працювати з іншими людьми, і я хочу, щоб ви знали, що я закінчив коледж». Він отримав роботу своєї мрії в штаб-квартирі Lego. Він завжди мріяв про це. І він сказав, що якби не Autcraft, він не думає, що коли-небудь знайшов би цю роботу. Це дало йому навички роботи в команді, навчило його хвалити інших людей за хорошу роботу, заохочувати інших людей працювати добре, бути більш відкритим і впевненим у собі, говорити прямо і тому подібне. Він сказав: «Знаєте, я багато чим завдячую Autcraft». Він отримав роботу своєї мрії і повернувся, щоб розповісти мені про це, тож це дуже круто!
Я чую такі історії досить часто, і це змушує мене почуватися дуже старим, але також нагадує мені, що ми робимо дуже хорошу роботу.
Думаю, що ви молодші за купу дорослих, яких я знав у їхні 25 років. І ви робите справді чудові речі. Що до мене, то я звернув увагу на Minecraft як на інструмент емоційної підтримки, коли почалось повномасштабне російське вторгнення в Україну. Minecraft допоміг моєму синові пережити важкі часи через російську війну. І я думаю, що багато українських дітей знаходять там прихисток у ці жахливі часи.
Я думаю, що у моєму випадку, коли йдеться про аутичних людей, вони відчувають, що не належать до цього світу. Частина того, що робить Minecraft таким особливим, у тому, що можна побудувати свій власний світ.
Він стає буквально твоїм світом. Таким, яким ти хочеш його бачити. Ніхто не скаже вам, як правильно чи неправильно це робити. Хочеш мати ферму — маєш ферму, хочеш побудувати замок — будуєш замок, хочеш жити під землею або у небі — живеш, як хочеш. Це твій світ.
І я вважаю, що ви зачіпаєте щось дійсно важливе тут. Бо для людей, які перебувають не там, де хочуть, для людей, які живуть з травмою, насильством і злом навколо, Minecraft може стати ідеальною втечею. Навіть якщо проблеми в будинку, в сусідній кімнаті чи на сусідній вулиці. Річ у тому, що коли ви сідаєте за комп’ютер, то ви занурюєтеся у свій світ. І навіть якщо у цьому світі є інші люди, то вони створюють щось своє, а ви щось своє. Ваш світ такий, яким ви хочете його бачити. І це так звільняє, так знімає стрес: просто контролювати свій власний маленький мирний світ, який працює так, як ви цього хочете.
Я думаю, що це було б величезною перевагою для всіх, хто вже так багато пережив.
Мій син хотів, щоб я грав з ним в Minecraft коли йому було 10-11 років. Але я був такий заклопотаний…. Та зараз мені дуже подобається гра. Мені подобається будувати щось, і я розумію, наскільки це може бути цілющим. Я спілкувався з Еллі Фінч і Рейчел Конліск, які роблять дивовижні речі для допомоги дітям з Minecraft, є й інші чудові професіонали. І я хочу створити в майбутньому (або, можливо, надихнути когось) на створення невеликого сервера для тих українських дітей, що є особливо самотні через війну. Як ви вважаєте, з чого тут треба почати?
Що головне, загалом, зазвичай? Отже, ви ще не запустили сервер, ви все ще збираєте інформацію, все намагаєтеся зрозуміти, що робити, так?
Хай як безглуздо б це не звучало, моя головна порада — просто братися за роботу, а далі вже розбиратися по ходу.
Коли я починав у 2013 році, Minecraft не було ще й трьох років, і більша частина гри була на стадії Бета та Альфа-версій.
Вийшло оновлення Redstone, тож уявіть, що мені довелося давати ради з Redstone, бо не було ніяких підручників або відео. Це було геть новим.
Тоді у світі не було кордонів, і ви могли зайти так далеко, як хотіли.
Тоді я не міг блокувати людей, і більшість плагінів працювали не дуже добре, і мені довелося впоратися з усім цим самотужки.
Я не знав жодного іншого власника сервера, не знав людей з Mojang, які займаються грою. А через шість місяців все було геть зіпсовано, і нам довелося починати усе спочатку.
Мені довелося набирати адмінів у перший же день, бо виявилося набагато більше роботи, аніж я думав. Тож я обрав кількох друзів, і вони добре впоралися з роботою, не найкраще, але непогано. Вони багато працювали, поки я відповідав на всі електронні листи, запитання та інше. Але мені довелося багато чого з’ясовувати самостійно.
Та ви не мусите.
Ви зараз говорите зі мною, ви говорили з іншими людьми.
Гра працює набагато краще, ніж будь-коли. Вийшов Minecraft Education. Існує дві різні вікі-сторінки, і, думаю, там є усе про все.
Плагіни працюють краще, ніж будь-коли.
Ви у хорошому становищі, бо є багато ресурсів, яких не було раніше.
Тож я б не рекомендував вам чекати, поки ви відчуєте, що готові, бо ви ніколи не відчуєте, що готові.
У ті часи я не знав багато серверів. Напевно, я не був першим, хто почав не просто банити людей, а розмовляти з ними. Можливо, були й інші люди, хороші люди, які робили це, але мені довелося розібратися в цих речах самостійно і придумати системи самостійно.
І я ніколи раніше не був босом. У мене ніколи не було підлеглих, тому я не знав, що таке лідерство, як керувати чи організовувати людей для спільної роботи над великими проєктами, щоб змусити сервер працювати. Буквально все, що стосувалося всього цього, я був повинен робити сам.
І ось тепер люди приходять до мене і кажуть: «Ну, Autcraft має великий успіх, то що ти збираєшся робити тепер?». «Ти збираєшся зробити сервер для людей з синдромом Дауна?» «Ти збираєшся робити сервер для цих людей чи для тих людей», і моя відповідь завжди: «Чому б вам самим не зробити це?».
Я можу навчити вас, як захистити те, що інші будують у світі гри.
Я можу навчити вас користуватися редактором світу, щоб ви могли створювати речі швидше та ефективніше.
Я можу навчити вас робити багато різних речей на вашому сервері, але найголовніше — зробити його вашим сервером, і це ви маєте зробити самі.
Тому що ви будуєте сервер не для дітей з аутизмом, а для українців з усього світу. І ви повинні розібратися в цьому самостійно. І ви зможете зробити це — і помиляючись, і залучаючи хороших людей: ви побачите їх на сервері, працюючи з цими дітьми, роблячи їх щасливими. І вони будуть щасливі.
Однією з речей, яка, на мою думку, допомагає Autcraft працювати так добре, є те, що я сам аутист і батько аутиста. Але я також маю дитину, яка не є аутистом. Та я все одно не знаю поглядів кожного, і я не можу врахувати наслідків усіх рішень, які що приймаю. Тому наявність відповідальних, співчутливих, терплячих людей допомагає мені у цьому.
Отже, моя найбільша порада будь-кому, хто хоче створити сервер — почніть, а там розбирайтеся, не чекайте, поки розберетеся, щоб почати — починайте!
Що можу сказати на це? Ви цілковито праві!
Безпека і щастя
Зараз я розробляю квест у Minecraft Education для емоційної підтримки українських дітей-біженців у Німеччині. Я хотів би поєднати в ньому реальне та віртуальне. Я маю на увазі Minecraft, який би поєднувався з ручкою та паперовими квестами. Щоби додати впевненості цим дітям саме в фізичному світі, в новій країні. Мені було б цікаво почути вашу думку про такі речі.
Я думаю, що якщо ви можете дати дітям відчути дві речі: безпеку і щастя, все станеться само собою.
На Autcraft є гравці від 5 до 60 років, до нас приєднуються бабусі й дідусі. Але я бачив, як деякі з цих молодших гравців самі навчилися читати й писати.
Ніхто не виправляє їхню орфографію, ніхто не вчить їх, вони просто спілкуються з іншими. І оскільки вони почуваються досить безпечно, щоби зробити орфографічну помилку, ніхто не буде дражнити їх, ніхто не буде сміятися з них, ніхто не буде називати їх неграмотними. Більшість дітей на сервері пише слова фонетично — так, як вони звучать, а не так, як вони повинні писатися, і ніхто не виправляє їх. Вони просто бачать, інші люди пишуть це правильно. І вони думають: «О, так і має бути». А потім вони починають писати так само.
Але це не лише правопис. Це також про те, як правильно відповісти, коли хтось питає «Яка музика тобі подобається?», «Ти бачив цей фільм?», «Ти читав ці книжки?», чи «Як тобі те, що Плутон вже не є планетою?».
Багато дітей бояться висловлювати свої думки. Але оскільки вони почуваються в безпеці, ніхто із них не сміється, не дражниться, тому що вони щасливі і можуть говорити про це в безпечному місці, вони охочіше діляться, а коли вони це роблять — вони вчаться.
Вони дізнаються про космос.
Вони дізнаються, чому Плутон більше не є планетою.
Вони дізнаються про книги, фільми та інші речі.
В моєму випадку це відбувається, тому що я заохочую людей дружити, допомагати, грати з тими, кому самотньо, та нагороджую їх за це.
Наведу приклад з реального життя. У нас був один гравець. Він багато брехав: говорив, що зробив великі справи, що кинув першу подачу на бейсбольному матчі, і він розповідав ці небилиці, тому що хотів подобатися людям. Він хотів бути важливим. А з часом зрозумів, що не повинен цього робити, і все минулось. Він просто зміг бути самим собою і веселитися, і саме тоді він став більш корисним, більш дружнім, і ми фактично дали йому роль помічника (а це додаткові дозволи: наприклад, можливість телепортуватися і таке інше). І так тривало роками.
І ось одного разу він зайшов на сервер, і це виглядало як паніка. Він був дуже емоційним, схвильованим, і сказав: «Я маю щось розповісти тобі, я маю щось розповісти». То що ж? Він каже: «Я пішов з мамою в магазин, ми купували продукти, і я побачив стареньку жінку, яка виходила з магазину, і вона штовхала свій візок до машини, повний продуктів, і їй було дуже важко». І він сказав: «Я підійшов і запитав її, чи можу я допомогти, я штовхнув цей візок і довів її до машини, допоміг покласти сумки в багажник, і вона сказала: «Який милий молодий чоловік»». Він сказав: «Як тільки я повернувся додому, я повинен був прийти і розповісти вам, тому що якби ви не зробили мене помічником, якби ви не попросили мене бути вашим помічником на сервері, я б ніколи не зробив цього».
Він дякував мені і дякував Autcraft за те, що вони зробили його корисною людиною в реальному житті. Я ніколи не казав йому йти і робити це, але він просто відчув, що може піти і допомогти цій людині так само як він робив це знову і знову.
Я думаю, що ви можете заохочувати подібні речі. Ви можете заохочувати дітей вчиняти так у своїх громадах, навіть якщо вони біженці (можливо, в якійсь не найкращій країні). Але тоді, можливо, вони зможуть допомогти громаді, частиною якої вони є, щоби сказати «дякую». І це допоможе їм розвиватися, допоможе їм інтегруватися там, де вони перебувають, я думаю, що це було б чудово.
Якщо ви зможете зробити так, щоб діти чулися у безпеці та були щасливі, ви почуєте багато хорошого про те, що вони роблять у світі.
У будь-якому випадку, якщо ви зможете зробити так, щоб діти відчували себе в безпеці і були щасливими, і заохочуватимете їх до найкращої поведінки, ви почуєте багато хорошого про те, що вони роблять у світі.
Дякую, для мене було важливим почути це.
Багато чудового відбувається у Minecraft!
Що б ви сказали батькам, які хвилюються через залежність чи інші загрози, які пов’язують з відеоіграми?
Відеоігри існують вже 50 років. Ми всі колись у щось грали, і це не є геть безглузде заняття, як звикли думати люди. Ви можете навчитися чомусь навіть в індивідуальній грі, самостійно.
Ви можете здобути навички розв’язання проблем, коли намагаєтеся дати ради з відеогрою.
Ви можете навчитися терпіння, бо на початку буде не все вдаватися, та з часом ви станете краще.
Ви можете навчитися багатьох речей: зорово-моторній координації, вмінню натискати кнопки в потрібних комбінаціях і в потрібний час, розпізнаванню образів.
Ви можете навчитися всіх цих, а також інших речей, якщо додати до цього онлайн-спільноту, особливо ту, яка заохочує дружбу та співпрацю, а не конкуренцію.
Існує причина, чому Minecraft тепер має освітню версію (Minecraft Education) — його вивчають у школах. Найбільша у світі бібліотека зараз знаходиться у Minecraft. У них є всі книжки звідусіль і про що завгодно. Люди відтворюють свої країни в Minecraft. Багато чудового відбувається у Minecraft!
У нас є білий список, і ми запитуємо людей, від кого вони почули про Autcraft. Одна з найпоширеніших відповідей — від терапевта, дитячого лікаря або вчителя. Люди отримують рекомендації від професіоналів прийти в Autcraft, тому що це безпечне, веселе і добре середовище, в якому вони можуть перебувати, і де над ними не будуть знущатися, і де немає команд гравців або чогось подібного.
Давно минули часи стариганів, що носять задушливі костюми та ненавидять рок-н-рол, телебачення і відеоігри. Одна з речей, які мені найбільше подобаються стосовно Autcraft — це те, що сервер так багато досліджують.
Існує так багато дослідницьких робіт, і мені це подобається. Бо це означає, що людям, що мають якісь страхи — не справжні наукові дані, а власні страхи — зараз показують, що, можливо, вони були не праві. Можливо, відеоігри можуть бути корисними. Можливо, їх можна використовувати як інструмент, у правильний спосіб, щоб допомагати дітям не тільки втекти (від проблем — авт.), але й бути щасливими, вчитися, а ще ставати кращими особистостями, ніж раніше.
І я не можу достукатися до тих професорів, докторів наук і всіх тих людей, які, вочевидь, дійсно щось знають краще за мене. Але якщо на мій сервер прийде достатньо тих, хто може написати про це, проаналізувати дані, викласти їх у медичних термінах, тоді ті люди можуть змінити думку. У них відкриються очі щоби побачити, що відеоігри, якщо їх правильно використовувати, можуть бути корисними.
Я заохочую батьків знайти ці дослідження та статті, щоб дізнатися, де Minecraft та інші ігри використовуються продуктивно. Моя власна дитина — аутист. Коли він був зовсім маленьким, у нього були проблеми з пальцями та моторикою. Я дав йому Nintendo Wii, одну із тих, що з кермом, і він водив машину і натискав кнопку, щоб поїхати, і він навчився використовувати пальці і руки, щоб робити невеликі рухи, і саме так він навчився користуватися олівцем та іншими речами — завдяки відеоіграм.
Ви не хочете, щоб дитина весь час грала у відеоігри. Але ви також не хочете, щоб вона грала тільки в бейсбол, хокей чи футбол, ви не хочете, щоб вона весь час малювала. Діти можуть стати великими майстрами в таких речах, але корисно поєднувати це з іншим. Тому я б заохочував батьків дивитися на відеоігри так само: це добре, це корисно, це може бути хорошим інструментом, малюванням, музикою, наукою, спортом — це добрі речі, ви не повинні їх забирати. Але все ж таки переконайтеся, що це не все, чим діти займаються.
Я дякую вам за цю розмову. Хочу додати, що обізнаність про аутизм та аутичних людей є дуже важливою для України. Протягом 70 років Україна була окупована СРСР. Точніше, Росією, яка стояла за СРСР. Після Другої світової війни, в СРСР виганяли людей та колишніх солдатів з інвалідністю з вулиць. Їх навіть висилали з великих міст. Чому? Тому що ці люди виглядали недостатньо привабливо для комуністичного раю. Ви можете почитати про це. Люди з психічними проблемами. Аутисти. ЛГБТ…. Будь-які люди, що відрізняються чимось. Їх або ховали десь, або знищували. Було лише два варіанти.
Так, це жахливо.
І коли Україна здобула незалежність у 1991 році, нам знадобився певний час для змін. Це ще одна причина, чому я звертаюся до вас: щоби прискорити ці зміни. Я впевнений, що ваш досвід буде важливим для українських фахівців у сфері психічного здоров’я, для наших вчителів, соціальних працівників і, звичайно ж, батьків. Дякую, Стюарте!
