Рейчел Конліск — інноваційна фахівчиня з розваг та інклюзивних ігор. Вона є засновницею та директором Creative Active Lives CIC, Spinsonic Arts, та MineMania — Minecraft серверу для дітей з особливими освітніми потребами та інвалідністю.
Рейчел також є стипендіаткою Школи для соціальних підприємців (SSE) та лауреаткою премії Unltd (Фонду для соціальних підприємців у Великобританії), учасницею рейтингу Small Biz Top 100 (для підприємців у Великобританії, відзначених за їхню роботу в поточному році), а також учасницею рейтингу Top 100 Women Entrepreneurs. У 2024 році, Рейчел стала фіналісткою Great British Entrepreneur Awards & Community (GBEA) в категорії “Інновації”.
Сила гри
Ваш проєкт унікальний. Я був вражений тим, що ви допомагаєте дітям пройти шлях від Minecraft до реального спілкування та зустрічей. І, звісно, це особливо важливо у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами та з інвалідністю. А ще ви крутите хула-хуп! Чи не могли б ви розповісти про себе і про всі ці дивовижні речі, які ви поєднуєте?
Я почала професійно займатися хула-хупом у 2013 році, після багаторічної кар’єри аналітикині даних. Коли я відкрила для себе радість від хулахупінгу і силу гри, це стало дозволом випустити свою внутрішню дитину на волю. Я з’ясувала, що якщо я просто маю цю можливість для гри, це вже звільняє мене, це трансформує моє психічне здоров’я, мою впевненість у собі та самооцінку, і надає впевненості для створення чудових дружніх стосунків.
І це змінило моє життя повністю. Це стало поштовхом до роботи, якою я займаюся, використовуючи силу гри, щоб змінювати життя і надавати людям простір для доступу до цієї сили, — якщо вони хочуть цього, на власних умовах, з активностями, які їм відгукуються.
Я заснувала компанію Spinsonic Arts, яка проводила майстер-класи з циркової майстерності. Незабаром я зрозуміла, що мені подобається працювати з дітьми та дорослими, які мають фізичні або розумові вади чи аутизм, а потім — з людьми похилого віку, що мають деменцію, а також з людьми, які мають проблеми з психічним здоров’ям і відчувають соціальну ізоляцію.
Компанія швидко зростала завдяки рівню потреб у громаді, а мої послуги були унікальними на той час. Щоби йти в ногу з попитом, я працювала з іншими фахівцями, які також впроваджували різні види оздоровчих активностей, що мали такий самий трансформаційний вплив на людей різного віку з різними потребами.
Ця робота переросла у заснування мною у 2019 році Community Interest Company (CIC) (що можна перекласти як Товариство Інтересів Громади — авт.) — зареєстрованої неприбуткової організації Creative Active Lives CIC, де ми працювали як колектив, забезпечуючи різноманітні фізичні та творчі активності у нашій громаді.
Ми вітаємо всіх. І хоча природно, що у нас багато людей з різними потребами, ми відкриті для всіх. Для мене це і є інклюзивність. Люди можуть бути «такими, якими вони є», не відчуваючи, що їх засуджують, що вони не такі, як усі, або що вони інші.
Оскільки я маю підлітку, яка знаходиться на шляху до діагностування аутизму, це привело мене до роботи в цифровому просторі, де були її «особливі інтереси». І, зокрема, Minecraft, який Сем дуже любила, але через свій вік, соціальні та інші фактори, не могла грати онлайн з іншими дітьми.
Тож я створила Minecraft Club Socials, світ для приватної гри, за допомоги власника сервера. Я сподівалася, що соціальний аспект буде корисним для інших сімей та дітей, які можуть зіткнутися з такими ж викликами, що й ми з Сем. І я з’ясувала, що є багато сімей подібними викликами, і ці сесії почали зростати.
Коли минулого року наш сесійний ведучий закрив свій сервер, ми створили власний, рушійною силою якого стала Сем, а я очолила наші соціальні комунікації в Zoom. Наявність власного сервера дозволила мені пропонувати наші сесії безкоштовно, збільшити кількість соціальних сесій і залучити більше учасників. Це також багато чому навчило обох нас!
Щоб оплатити розробку і витрати на налаштування, обслуговування і захист сервера, я шукала фінансування для підтримки того, що ми намагалися зробити, оскільки це було дорого, і це було забагато роботи тільки для мене з Сем. Фінансування є конкурентним і його важко знайти, але мені пощастило: я отримала фінансування на рік хмарного хостингу серверів і на придбання ноутбуків для особистих сесій. Згодом я мала успіх з заявкою на фінансування для розробки більш доступного окремого сервера, щоб підвищити доступність (accessibility), покращити безпеку та зменшити щомісячні витрати на хостинг. Але соціальні сесії Сем і я проводимо на добровільних засадах, після роботи та навчання (так само, які і щоденну підтримку сервера). Нещодавно до нас приєдналися ще двоє волонтерів, що є фантастичним і допоможе зняти частину навантаження.
Завдяки партнерству з командою Go Play з моєї місцевої ради ми створили простір, де діти та сім’ї можуть збиратися разом, щоб пограти, з великою кількістю мистецтв, ремесел, цирку, Lego, ігор та інших видів діяльності — але завжди з локальною мережею для гри в Minecraft на 12 осіб.
Діти, які приходять до нас грати онлайн, часто дуже ізольовані. Деякі з них не ходять до школи через аутистичне вигорання, уникають школи через через емоційні фактори (Emotionally Based School Avoidance, EBSA — парасольковий термін, який у Великобританії застосовують щодо дітей та молоді, що мають серйозні труднощі з відвідуванням школи через емоційні фактори, — прим. авт.), або з інших причин. Мати цифровий простір, де вони могли б зустрічатися з іншими дітьми, розвивати свою впевненість у собі та підтримувати спілкування з однолітками, означало, що з часом вони захочуть зустрічатися з нами та своїми друзями в наших ігрових просторах у реальному світі — під час ігрових розважальних днів, святкових таборів, або у сімейних розважальних клубах. Але ми не вимагали від дітей цього. Натомість це було їхнє власне бажання.
Вони знали, що у них є група друзів, з якими вони можуть прийти і зустрітися особисто. І це було абсолютно чарівно бачити, як діти збираються разом і зустрічаються в реальному житті. І як ці онлайн-дружби перетворюються на дружбу в реальному житті.
Вони знали, що у них є група друзів, з якими вони можуть прийти і зустрітися особисто. І це було абсолютно чарівно бачити, як діти збираються разом і зустрічаються в реальному житті. І як ці онлайн-дружби перетворюються на дружбу в реальному житті.
У нас було багато батьків, які розмовляли зі мною на моїх особистих сесіях: «Я не впевнений щодо часу, проведеного перед екраном, ми хочемо обмежити час, проведений перед екраном, ми не хочемо, щоб вони грали в онлайн-ігри». Але якщо продемонструвати переваги використання цифрового простору, де діти почуваються безпечно, комфортно і впевнено, то вони зможуть перейти до особистого спілкування, коли будуть готові. І це показує, що цифровий простір може бути добрим. Ігри на благо. Вони не завжди мають негативний вплив на дітей.
Знаєте, це так вражає і надихає. Те, що ви робите — це чудово.
Усе це сталося геть випадково. Або, я б сказала, що це сталося дуже органічно. У мене ніколи не було плану. Це завжди було про реагування на потреби нашої громади та окремих дітей і сімей. І робота, яку ми робимо, розрослася як снігова куля і стала набагато більшою, ніж я очікувала!
Безпека. Обізнаність. Сила
З одного боку, українські батьки також непокояться через екранний час і через те, що «діти багато грають». Та з іншого боку, українські батьки особливо хочуть захистити своїх дітей, у тому числі через російську війну проти нас. Тому, наприклад, батьки можуть казати дітям: «Будь завжди на зв’язку!». А це означає: «Завжди тримай свій смартфон при собі». І тут є певний парадокс…. Бо потім ми маємо всі ці розмови про екранний час. Чесно кажучи, батьки бажають, щоби дитина робила те, що їм треба, а також мала божественні навички самоменеджменту (я усвідомлюю це як батько). Але це неможливо. І, звичайно, ви знаєте, що є загрози для дітей в Інтернеті, в тому числі і в онлайн-іграх. І деякі батьки можуть їх переоцінювати або недооцінювати…
Елемент безпеки — одна з найважливіших речей, які ми робимо.
Як я вже казала, я не найкращий гравець в Minecraft. Ці дітлахи куди вправніші за мене! Та головне, що я роблю, — дбаю про те, щоб всі були в безпеці. Тому, коли ми влаштовуємо особисті ігрові сесії в локальній мережі, вони завжди проходять у безпечному локальному середовищі з ноутбуком-сервером, тому вони не підключені до Інтернету.
Онлайн-сервер внесено до білого списку, і у нас є процес внесення нових членів до білого списку. Батьки знають, що ніхто не може приєднатися, якщо я особисто не перевірю гравців через Zoom і не побачу, що вони приєдналися, як дитина, щоб я внесла їх до білого списку. І вже тоді я можу привітати їх і показати їм все навколо.
У нас є плагіни для реєстрації та моніторингу чату, а також бот для вирішення конфліктів, щоб адміністратори та батьки могли бачити чат у реальному часі задля власного спокою. У нас є низка інших плагінів для створення безпечного середовища під час гри. Ми прагнемо створити сприятливе середовище і підтримуємо регулярні контакти з батьками, щоб забезпечити благополуччя дітей.
Це справді дуже важливо для батьків і дітей. І я думаю, що ще одна важлива річ — це обізнаність. Мій син дуже любить Minecraft, та й інші ігри. Тож для мене бути обізнаним у відеоіграх — це також означає краще розуміти його, бути ближчим. І коли я бачу, як він грає у щось на кшталт «Portal 2» (чудова річ для наших нейронів), я щасливий, бо знаю: «ця гра хороша, він у безпеці». І я намагаюся допомогти українським батькам також стати більш обізнаними у відеоіграх.
Саме так. Я вважаю, що особисті зустрічі, де батьки можуть знайомитися в реальному житті, дуже корисно як для адміністратора сервера, так і для мене, як мами. Ми ділимося спільними турботами, і нам завжди корисно поговорити.
Я з’ясувала, що багато батьків хвилюються з приводу онлайн-ігор через те, що вони не знають, як це працює. І не завжди знають, як убезпечити своїх дітей. Тому що може бути дуже складно навіть завантажити та встановити гру, не кажучи вже про налаштування батьківського контролю.
Але коли ми можемо показати батькам, як налаштовувати ігри та батьківський контроль, вони відчувають себе більш впевнено і дозволяють своїм дітям грати в безпечному середовищі.
Відеоігри: «Просто будь собою»!
У чому, на вашу думку, головна сила відеоігор?
О, це дійсно гарне запитання. Я вирісла, граючи на Spectrum 128K, і я завжди грала, починаючи з 1980-х років!
Багато дітей не обов’язково люблять командні та спортивні ігри, і багато дітей, яких я знаю і з якими я працюю, часто отримували травми від примусової участі в них і знущань.
Але у світі відеоігор часто йдеться про час і швидкість реакції, і ви можете потренуватися. Якщо це стає нестерпним, ви можете відійти, щоб зробити перепочинок і повернутися. Це дає дітям час, впевненість і можливість бути самими собою в Інтернеті. Ви всі починаєте з одного місця і практикуєте, практикуєте, не виходячи з дому. Вам не потрібно долати додаткові бар’єри, пов’язані з переходом до незнайомої будівлі, пересуванням у громадському транспорті, сенсорними проблемами через звуки, світло, запахи, уніформи, людей…
Відеоігри — це місце, де можна бути такими, які ви є, і почуватися комфортно і впевнено.
Відеоігри — це місце, де можна бути такими, які ви є, і почуватися комфортно і впевнено. У вас немає ніяких додаткових бар’єрів, які вимагають виходу з дому. Ви можете просто бути.
Ви можете грати на свій розсуд. Вам не обов’язково дотримуватися правил командної гри. Ви можете, особливо в Minecraft, який є грою-пісочницею, грати так, як вам подобається: чи то вбивати один одного, чи то створювати ферму, чи то будувати будинок.
У відеогрі ти можеш бути собою на власних умовах. І завдяки нашій діяльності я зясувала, що це середовище є приймаючим. Тож вам не обов’язково приєднуватися до битви. Ви можете просто бути поряд з усіма, будувати свою ферму, спілкуватися в зоопарку. Це місце, куди ви дійсно можете прийти такими, якими є.
Іноді люди кажуть: «О, діти витрачають стільки часу на ігри», але я думаю, що вони просто не розуміють, що діти там роблять. Це зовсім не схоже на відеоігри мого дитинства. Коли моєму синові було 11-12 років, він з друзями будував країни в Minecraft. Вони приймали закони, писали конституцію, потім влаштовували війни та революції і знімали про це відео для YouTube (звісно). Тому мій син постійно запитував мене: «Як зробити відео?», “Як написати сценарій?”, “Як зробити JSON-архів?”, “Як написати конституцію для країни?” (останнє було для мене трохи заскладно).
Ігри — це трамплін для багатьох інших речей і тем! Розмови, які ми ведемо в наших соціальних мережах Minecraft, можуть торкатися багато чого. Наприклад, коли у нас були вибори мера села, ми говорили про різні типи політичних систем, виборчих систем. Ми говорили про політику та історію.
Сем, моя донька, почала з гри в Minecraft, але Minecraft підштовхнув її до вивчення кодування, написання плагінів, безпеки, роботи в мережі, створення ігрових налаштувань для локальної мережі. Віднедавна вона веде тренінги, де дізналася про лідерські ролі та різні комунікаційні навички.
Ми також навчаємо навичкам кодування, піксель арту, геймдизайну. Ви можете використовувати ігри як гачок, що веде до інших інтересів, розширює горизонти та заохочує цікавитися багатьма речами і темами.
Можливо, у вас є історія про вашу роботу або клієнтів, що є для вас особливо значущою? І, можливо, ви можете поділитися нею (звичайно, з дотриманням конфіденційності)?
Так, звісно!
До наших занять онлайн доєднався хлопчик, який народився з розщепленням хребта і з агенезією мозолистого тіла, та має діагностований аутизм і когнітивні та навчальні труднощі. У нього також є патологічні риси уникнення вимог.
Він так часто відвідував лікарню, проходив обстеження, тести, операції та пережив більше, ніж будь-яка дитина може собі уявити. І це спричинило появу генералізованого тривожного розладу (або сприяло цьому).
За словами нейрохірурга, у нього також може бути ДЦП з дуже високим м’язовим тонусом. Через все це, він навчався вдома. Батьки хотіли бути впевнені, що потреби сина будуть задоволені, і він зможе отримати індивідуальну освіту.
Літературна грамотність була справжньою боротьбою, навчити його читати і писати у традиційний спосіб було неможливо. Між труднощами у навчанні та патологічним уникненням вимог, батьки потребували альтернативного способу навчання грамотності.
І мама сказала мені, що саме тут моя MineMania, мій сервер і наші групи стали основним освітнім інструментом. І це було несподіваною перевагою моїх майнкрафтівських груп, яка принесла мені стільки радості, що я навіть не очікувала.
І мама сказала мені, що вони помітили фантастичне покращення у розпізнаванні літер. А нещодавно він почав розуміти зміст чату у вікні Minecraft, розпізнаючи слова та здогадуючись про їхній зміст, а також за допомогою слів для читання.
Він відповідав мені тим, що вимовляв і намагався говорити словами, пишучи. За власним бажанням, що має неймовірно позитивний вплив, адже не сприймається як вимога. Тож він із задоволенням займається самоосвітою, майже читає і пише.
Через свою тривожність, сенсорне уникнення та інші проблеми, йому було важко знайомитися з людьми, формувати та підтримувати дружбу та стосунки. Тому він знайшов наші онлайн сесії MindMania, що відбуваються двічі на тиждень, абсолютно фантастичною можливістю знайти друзів у неупередженому та підтримувальному середовищі, де він відчуває, що його приймають, — як і всіх інших.
Він часто говорить щось на кшталт: «Я люблю своїх друзів» або «Я так хочу побачити своїх друзів», і, чесно кажучи, коли я це чую, у мене навертаються сльози на очі.
Він часто говорить щось на кшталт: «Я люблю своїх друзів» або «Я так хочу побачити своїх друзів», і, чесно кажучи, коли я це чую, у мене навертаються сльози на очі. Він навіть почав приєднуватися до наших особистих суботніх сесій, які ми проводимо раз на два тижні, що просто дивовижно. Це півтори години їзди в один бік, що для нас у Великій Британії є довгою дорогою. Мама сказала, що, без сумніву, Minecraft сесії — це головна подія тижня, і вони дуже вдячні за те, що у нього є така можливість.
Це змінило його життя. І почути це від моїх батьків — це просто змінило весь мій рік. Справді. Іноді буває важко проводити сесії. Але коли ти чуєш, що це дійсно має вплив, тоді все варте того.
Щиро дякую, що поділилися цим! І це ще раз показує, на що здатні ігри (в руках люблячих, уважних і творчих людей).
Але відеоігри часто стигматизовані. Незрозумілі. Не тільки для батьків, а й для фахівців з психічного здоров’я. І це, мабуть, стосується не лише відеоігор, а й усього нового загалом. Джессіка Стоун, ігрова терапевтка із США, написала чудову книгу «Digital Play Therapy: A Clinician’s Guide to Comfort and Competence». І там вона згадує картки з покемонами. Коли ці картки стали популярними серед дітей, багато ігрових терапевтів просто не розуміли їх (можливо, тому що це щось японське і дивне). Але Джессіка Стоун побачила в цих картках величезне джерело інформації про клієнта. І мені б хотілося розповісти більше про суперсили відеоігор фахівцям з психічного здоров’я. Що ви думаєте про це?
Я не є фахівчинею з психічного здоров’я, все, про що я можу говорити, — це мій власний досвід батьківства та проведення таких сесій. Але я думаю, що фахівцям з психічного здоров’я варто повірити в силу відеоігор, бо до дітей, що можуть бути на самоті або в групах ризику, часто можна дотягнутися через ігровий світ.
Фахівцям з психічного здоров’я варто повірити в силу відеоігор, бо до дітей, що можуть бути на самоті або в групах ризику, часто можна дотягнутися через ігровий світ.
Ці діти можуть почуватися некомфортно у особистому спілкуванні, їм може бути ні з ким поговорити. Вони можуть не почуватися впевнено у розмові або виходячи з дому. Однак можливість долучитися до дітей там, де вони вже відчувають себе в безпеці, є справді потужним інструментом щоб дотягнутись до тих, до кого найважче дотягнутися взагалі.
“Реальне” і “віртуальне”: чи можна це поєднати задля блага дітей?
Чи можу я дізнатися вашу думку щодо ідеї поєднати реальне життя з Minecraft? Я хочу створити групу підтримки в Minecraft Education для українських дітей-біженців у Німеччині. Вони живуть у гуртожитках, і мета в тому, щоби підтримати їх та допомогти знайти друзів за допомоги ігрових квестів.
І я подумав: якщо ці діти, приміром, отримають координати для точки прибуття у Minecraft у фізичних конвертах? Або якщо вони зможуть отримати певні квести у фізичному світі (з папером і олівцем), що приведе їх до нових місць у Minecraft?
Якщо додати різні фізичні елементи, яких можна торкнутися, які можна розмалювати чи надіслати.
У такий спосіб я хочу сказати дітям: “Те, що ви робите в цифровому світі, впливає на світ фізичний… і навпаки”. Щоби вони могли побачити у відеоіграх не тільки місце для втечі, але й те, завдяки чому можна змінити реальний світ.
Що ви думаєте про це?
Звучить чудово. Це схоже на полювання за скарбами в реальному часі, але пов’язане зі світом Minecraft. Дійсно захоплююче, і у дітей буде особливе відчуття, коли вони отримають поштою щось фізичне, що можна потримати в руках, подивитись і дослідити.
Сидячий спосіб життя — це те, що мене дійсно турбує, коли йдеться про загрози, пов’язані з відеоіграми. Пам’ятаєте хайп навколо Pokemon Go на кшталт «Відеогра, яка виводить геймерів на вулицю»? Я просто хочу сказати: “Нам не потрібно чекати на новий Pokemon Go, ми можемо зробити щось із тим, що маємо, якщо хочемо поєднати цифровий і фізичний світи”.
Так, це дійсно звучить захоплююче: полювання за скарбами та гейминг. Ви чули про Geocaching?
Так, мені дуже подобається ця ідея. Але я думаю, що ця гра не надто відома серед українських дітей. Пандемія Covid-19 дуже зашкодила таким іграм.
Елементи геокешингу, підказки, пошуки скарбів та ігри — все це так добре працює разом, що можна використовувати цифрові технології особисто, а потім онлайн. Це було б фантастично. Я дуже хочу побачити, як це все працюватиме.
Звісно! Я з радістю поділюся цим з вами.
Можливо, в майбутньому, коли ми будемо мати час, було б цікаво провести щось разом. Можливо, ми могли б провести віртуальну зустріч (ваші Майнкрафтери і мої Майнкрафтери), можливо, ми могли б провести зустріч з міні-ігор, чи щось подібне.
Так, це чудово! Особливо для українських дітей, що хочуть вивчати англійську.
Було б дуже цікаво для груп з усього світу мати можливість зустрітися з іншими молодіжними групами і просто трохи пограти, можливо, в міні-ігри, в Bed Wars, або побудувати разом, щоб подолати культурні розбіжності, трохи розширити свої горизонти і познайомитися з іншими дітьми.
Так! Українські, британські, польські, німецькі діти… Різні діти! Вони все одно грають у Minecraft разом. Але ми можемо допомогти налагодити зв’язки тим дітям, які, особливо потребують цього. І кожна дитина може додати щось особливе, від себе та від своєї культури… І виразити це за допомогою всіх цих чудових блоків в Minecraft, створити артефакти різних націй.
Думаю, це було б дивовижно. Ми могли б це зробити. Зустріч культур у Minecraft. Це було б казково.
Думаю, це реально. Я б із задоволенням це зробив. Давайте подумаємо про це! Для мене це також про ті цінності, що є важливими в сучасному світі. Я думаю, що варто дозволити дітям відчути цю силу гри разом.
Так, це чудова ідея! Дякую за натхнення і за запрошення поспілкуватися. Було приємно познайомитися з вами особисто.
Навзаєм! Ще раз хочу висловити своє захоплення вашою роботою і подякувати за розмову!
